Nai Pickard

Кредитна криза в Європі

Чому зниження вартості активів, пов’язаних з проблемними заборгованостями, підриває економіку значно більше, ніж навіть набагато більші втрати акціонерного капіталу? Приміром, в результаті утворення «технічної бульбашки» та обвалу, що за цим послідував, вартість акцій на фондових ринках США впала на 5 мільярдів доларів. У порівнянні з цією сумою, 1-2 мільярди, на які за час кризи впала вартість активів, пов’язаних з проблемними заборгованостями, здаються не такою вже значною сумою.

Однак у той час, як реальна економіка швидко відновила баланс навіть після того, як мільярди доларів були змиті з фондового ринку, набагато менші втрати через проблемні заборгованості привели до економічного застою в багатьох країнах світу. Як найбільш яскравий приклад можна згадати ситуацію в Японії протягом останніх 20 років. А зараз за нею послідувала і Європа.

Причина цьому наступна - коли актив втрачає свою вартість, на цьому все закінчується. Люди відчувають себе біднішими, затягують пояси, закачують рукава і концентруються на відтворенні цінності шляхом продуктивної економічної діяльності. На противагу тому, коли вартість активу ліквідована в результаті проблемної заборгованості, боргові угоди дозволяють учасникам (в даному випадку, Європі) нескінченно сперечатися про те, кому дістанеться цей тягар боргів, замість того, щоб витрачати ресурси, що залишилися на просування вперед. Тільки подумати, скільки часу і грошей відводиться в цьому випадку на адвокатів, суди, експертів і бухгалтерів, робота яких зводиться до того, щоб уникнути втрат, пов’язаних з договірними боргами. І ставки в цьому договірному тупіку зводяться до ступеню, коли дебіторами є країни, а не компанії. Це особливо вірно в разі, коли кредитором виступає банк «національний герой», який, як загальноприйнято вважати, представляє дуже велику цінність, або володіє тісними політичними зв’язками, нібито не дозволяють йому збанкрутувати.

Зосередження на тому, «хто програє», а не на тому, «як створити цінність» посилюється тоді, коли втрати від проблемних кредитів мають особливо великі розміри, в результаті чого неминуче виникають міжурядові суперечки. Це призводить до невизначеності в регулюванні економіки, і спробам політиків перерозподілити маленький пиріг, замість того, щоб створити великий. Банки ж у цьому випадку виступають лише як розподільчі агенти, а не творці цінності.

В міру погіршення економічної ситуації в зростаючій кількості країн єврозони, європейські лідери все активніше шукають відповідне рішення, що дозволяє подолати загострюється кредитна криза і рухатися далі.

Основна небезпека полягає в тому, що якщо в Греції настане дефолт, добровільно або примусово, ринок капіталу очікує значна невизначеність, уряд знову вживе низку заходів з порятунку місцевих банків. Те, наскільки згубно вплине цей дефолт на економіки таких країн, як Італія, Португалія, Ірландія і Іспанія, в значній мірі залежить від характеру грецького дефолту і від того, який майбутній відсоток і основні платежі визначать позикодавці, а також від того, як Німеччина і Франція (найбільші країни-кредитори Греції) поставляться до втрат у своїх банках. Проблема в тому, що всі ці чинники є невідомими, а невизначеність завжди гальмує економічний прогрес.
Реальність така, що Греція в певний момент все одно не зможе виконати свої зобов’язання з виплати боргів. Для німецьких і французьких кредиторів пріоритетною буде ситуація, коли дефолт в Греції публічно не буде сприйматися як такий. Якщо він буде виглядати, як «добровільний», вдасться уникнути паніки та подальшого його розповсюдження. Французькі банки спочатку дали зрозуміти, що готові до пролонгації кредиту на 30 років з більш низькою процентною ставкою, німецькі банки також підтримали цю ідею. Через значну уразливості грецьких банків, дефолт може дати початок націоналізації ряду найбільш незахищених з цих банків.
Для таких країн, як Ірландія та Португалія, дефолт також міг би стати вирішенням їх проблем. Цей «ефект доміно», в гіршому випадку, привів би до банкрутства Європейського Центрального Банку або, як мінімум, викликав би безперервне втручання і велику невизначеність, а також менший рівень прийняття ризику роботодавцями.
Стає очевидним, що в міру збільшення масштабів кредитів в усе зростаючій кількості європейських країн, їх пролонгація не може стати довгостроковим рішенням. Вона просто відтягне та погіршить необхідні урізання вартості облігацій, власниками яких є як держави, так і приватні особи по всій Європі. Справа в тому, що німецькі та французькі банки в минулому заробляли на наданні занадто дешевих кредитів для Греції та інших країн, і ось прийшов час розплати. Тим не менш, ніхто не хоче опинитися постраждалою стороною, і. як наслідок, все Європа застрягла в постійних розглядах. Пролонгація може, насправді, спровокувати дефолт в Греції через збільшення вартості обслуговування кредиту. Характер європейської кризи змінюється з кожним днем і продовжуватиме змінюватися аж до втілення в життя своє рішення.
В даний час найбільш гострим предметом спору є отримання Грецією черговий дотації, європейські лідери ведуть напружені переговори щодо умов її надання і з приводу того, що Греція ніколи повністю не виплатить свій борг. Таким чином, розгляди тривають, замість того, щоб примиритися з втратами і рухатися вперед.
Позитивний момент у сформованій ситуації полягає в тому, що важке положення європейського банківського сектора може надати інвестиційні можливості для інвесторів у нерухомість. Європейське управління з банківського нагляду (European Banking Authority) нещодавно випустило звіт по стрес-тестам за 2011р. з аналізом стійкості банків, який вказує на те, що коефіцієнт основного капіталу першого рівня в 8 банках з 90 не дотягує до критичного порогу в 5%, а ще в 16 банках він становить не більше 6%.
Згідно Базельської угоди по капіталу мінімальний коефіцієнт повинен становити не менше 4%, але зазвичай інвестори розраховують на 10%. Як результат, європейські банки будуть мати намір збільшити частку власного капіталу та почнуть позбуватися від частини своїх активів у комерційній нерухомості, включаючи кредитні портфелі та REO-нерухомість (тип забраної за борги нерухомості, яка після невдалої спроби продажу через аукціон списується з балансу, як недіючий актив і стає пасивом).

Урядові витрати,% від ВВП

Джерела: Vito Tanzi, Ludger Schuknecht, IMF, OECD

У більшості країн з цього списку відсоток урядових витрат зросла в 5 разів. Виняток становить США, де витрати зросли майже в 6 разів, що дивно для країни, яка намагається зупинити «втручання» уряду. Швеція зі своєю соціальною економічною моделлю, збільшила урядові витрати майже в 10 разів, проте, має відносно здорову економіку. Швейцарія, де рівень витрат зріс лише у 2,25 рази, також зберегла сильні позиції.

Автор: Пітер Ліннеман, провідний економіст NAI Global